Головна

«Першою семінарією стає саме родина»: на Синоді представили стан покликань до священства в УГКЦ

Деталі: Категорія: Новини ЧСВВ; Опубліковано: П'ятниця, 03 липня 2026, 11:00; Перегляди: 134

2 липня, у другий день Синоду, що проходить у Зарваниці, єпископи УГКЦ розпочали працю над головною темою — «Душпастирство покликань до священства та монашества». Перший із двох блоків цього дня був присвячений покликанням до священства. Йшлося про сучасні виклики, формування майбутніх священників і відповідальність Церкви за плекання покликань.

Основну доповідь представив владика Богдан Данило, голова Патріаршої комісії у справах духовенства УГКЦ. Співдоповідачами були: о. Тарас Путько, ректор Івано-Франківської духовної семінарії імені святого священномученика Йосафата, о. Андрій Онуферко, протосинкел Торонтонської єпархії (Канада), та о. Ігор Бойко, директор Благодійного фонду «Шпиталь Шептицького», який представив свої напрацювання, опираючись на багаторічний досвід служіння ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа.

Доповідачі розглянули сучасні виклики, пов’язані з формуванням майбутніх священнослужителів, служінням духовенства в Україні та за її межами, а також роллю єпископів у плеканні покликань.

Від статистики до особистого покликання
У коментарі Департаменту інформації УГКЦ владика Богдан Данило зазначив, що тема покликань неодноразово була наскрізною для багатьох синодальних обговорень, адже пов’язана з різними сферами церковного життя.

«Під час 101-ї сесії Архиєрейського Синоду [листопад 2025 року — ред.] ми зосереджувалися на душпастирстві покликань до священства в контексті України, приділяючи основну увагу демографічним викликам і статистичним показникам. Цього ж разу ми вирішили дивитися не на демографію і статистику, а передовсім на саму особу, покликану Богом до служіння», — наголосив єпископ.

У доповіді він окреслив роль родини, суспільства та єпископа у плеканні священничих покликань. Ішлося про те, що першим середовищем, де людина відкриває своє покликання, є сім’я. Саме родина стає «першою семінарією», де дитина навчається любові, довірі, жертовності й відкритості на Божу волю. Особливу роль у формуванні покликання відіграє батько, який допомагає дитині усвідомити власну гідність, ідентичність та життєве призначення. Водночас сучасне суспільство переживає кризу батьківства, що позначається і на кризі покликань.

Окремо єпископ звернув увагу на покоління дітей, які зростають без батька в умовах війни. Через загибель військових, тривалу службу на фронті, вимушену міграцію чи наслідки воєнних травм дедалі більше дітей виховуються в умовах браку батьківської присутності. Це створює труднощі у формуванні ідентичності та довіри, але водночас загострює пошук сенсу життя й відкриває молодих людей на глибші духовні питання.

Владика Богдан Данило також наголосив, що відповідальність за розвиток покликань найперше покладена на єпископа, який є головним промотором покликань у своїй єпархії. Його завдання полягає не лише в забезпеченні належної формації майбутніх священників, а й в особистій присутності серед молоді та семінаристів, підтримці родин і створенні атмосфери, у якій розпізнавання покликання стає природною частиною церковного життя.

Підсумовуючи, єпископ закликав дивитися на виклики сучасності з надією та довірою до Божого покликання. Він наголосив, що покликання не можна «створити» програмами чи стратегіями — воно народжується там, де живе віра: у сім’ї, спільноті та Церкві. Саме тому відповіддю на сучасні виклики мають стати підтримка родин, відновлення культури батьківства, розвиток живих християнських спільнот і формування священників, здатних бути справжніми духовними батьками для свого народу.

«Якщо б ми казали, що сьогодні немає покликань, то це означало б, що Бог чогось не робить. Але Він діє. Питання в тому, чи я відповідаю на Його поклик. Я надіюся, що в час цього Синоду є багато молодих людей, які думають про священство. Щодня тут, перед престолом Божої Матері в Зарваниці, я молюся за кожного з них, бо хочу, щоби вони відповіли „так“ на свій поклик», — поділився архиєрей.

Наприкінець владика Богдан закликав пам’ятати, що покликання не обмежується священством: усі християни покликані жити Євангелієм, проголошеним апостолами, і ставати свідками віри.

«Кожен із нас покликаний уже сьогодні — тут і тепер — бути учнем Христа та свідком Євангелія у своєму житті», — підсумував єпископ.

Покликання в Україні та за кордоном: від викликів до відповідальності
Сучасний стан покликань в Україні проаналізував о. Тарас Путько, ректор Івано-Франківської духовної семінарії імені святого священномученика Йосафата. Він зазначив, що демографічна криза, війна, міграція молоді та низька народжуваність поступово звужують коло потенційних кандидатів до семінарій, а відтак вимагають довготермінового душпастирського планування. Водночас питання покликань не можна зводити лише до статистики, адже покликання народжується як відповідь людини на Божий заклик. Саме тому вирішальне значення мають жива парафіяльна спільнота, родина, молитва та духовний супровід молоді.

Серед практичних кроків, які запропонував доповідач, — служіння промоторів покликань у єпархіях, поглиблення співпраці між молодіжним і катехитичним душпастирством, забезпечення системного супроводу молоді та підтримка покликання в умовах війни.

Отець Андрій Онуферко, протосинкел Торонтонської єпархії, представив аналіз покликань в українських громадах поза межами України. Дослідження ґрунтувалося на даних, зібраних у всіх єпархіях, екзархатах, вікаріатах і структурах Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. Загалом було опрацьовано 356 анкет, які охопили 293 священників і 63 дияконів, рукопокладених від 2010 року.

Представлені дані засвідчили, що значну частину душпастирського служіння за кордоном нині здійснюють священники, які походять з України. Відтак серед церковних структур УГКЦ лише Бразилія, Румунія та Молдова не мають священників, які прибули з України. Це вказує на важливу роль України в забезпеченні душпастирського служіння для українських громад у світі.

«Якби ми не мали священників з України, то багато наших парафій залишилися б без душпастирів. У деяких випадках людям довелося б їхати три, чотири чи навіть п’ять годин, а іноді — перетинати державний кордон, щоби знайти священника», — додає владика Богдан Данило.

Хто сьогодні приходить до семінарії?
Окрему увагу під час Синоду присвятили сучасному портрету семінариста, який на основі багаторічного досвіду ректорства у Львівській духовній семінарії Святого Духа представив о. Ігор Бойко. Було відзначено, що молоді люди, які сьогодні вступають до семінарій, відрізняються від попередніх поколінь, однак це не означає, що вони гірше чи краще відповідають на Боже покликання.

Дедалі частіше до семінарій вступають не лише випускники шкіл, а й люди зі сформованим професійним досвідом, для яких священство стає свідомим вибором у зрілому віці. Водночас зростає кількість «пізніх покликань».

На формування нового покоління майбутніх священників впливає також війна. Є семінаристи, які пройшли військову службу, волонтерили на прифронтових територіях або допомагали переселенцям. Такий досвід формує майбутніх душпастирів, готових служити людям, які пережили втрату, травму й страждання.

Серед основних викликів сучасності було названо залежність від цифрового середовища, труднощі із самодисципліною, потребу у тривалішому розпізнаванні покликання та необхідність психологічного супроводу.

Водночас о. Ігор Бойко наголосив на важливості ролі родини, парафії та молодіжних спільнот у формуванні покликання. Саме вівтарні дружини, молодіжні християнські спільноти, волонтерські ініціативи й активне парафіяльне життя, за його словами, залишаються тим середовищем, де молоді люди відкривають для себе шлях служіння.

Департамент інформації УГКЦ